Маловідомі сторінки біографії І. С. Конєва

В результаті безпідставних масових репресій 1937 – 1938 рр. командному складу Червоної Армії було завдано непоправних втрат. Жертвами сталінської підозрілості стали три маршали з п’яти, два командарма 1-го рангу із чотирьох, дванадцять командармів 2-го рангу із дванадцяти, шістдесят комкорів із шістдесяти семи. З урахуванням  розстріляних і тих, хто опинився в ГУЛАГАх, відсторонених за політичними та іншим мотивами  Червона Армія не дорахувалась на початок Великої Вітчизняної війни близько 40 тисяч командирів вищого, середнього і молодшого командного складу. Генерал А.В. Горбатов, який напередодні війни повернувся в діючу армію з Колимських таборів, з подивом зазначав: “... Командиры, которые командовали полками в 1936 – 1937 годах, теперь командуют армиями; кто командовал в то время дивизией, ныне даже командуютфронтами”.

І. С. Конєву дивом вдалось уникнути арешту в кінці 30-х років. У Сталіна і органів НКВС  були  компрометуючі матеріали і на колишнього унтер-офіцера царської армії. Так, в “Довідці №3 на командувача Північно-Кавказським воєнним округом генерал–лейтенанта Конєва Івана Степановича”, складеній начальником 3-го управління НКО СРСР 16 червня 1941р., Іван Степанович характеризувався, як активний захисник і покровитель ворогів народу. Також в цьому документі було зазначено, що Конєв представляв до орденів і нагород “учасників контрреволюційних заколотів, троцькістів і шпигунів”. Наводився ряд фактів “шкідницької” діяльності І.С. Конєва на посту командира 57-го особливого корпусу, розміщеного в 1937-1938рр. на території дружньої МНР. До того ж, в довідці зазначалось, що І. С. Конєв  в автобіографіях приховує своє соціальне походження (батько куркуль, а рідний дядько – колишній урядник, який знущався над селянами і був заарештований органами НКВС в 1929 р.). Маючи на руках такі “компромати” Сталін не наважився дати їм хід, бо Друга світова війна, що вже вирувала в Європі, все ближче підступала до кордонів СРСР.

Після невдалих оборонних боїв початку Великої Вітчизняної війни Сталін шукав винуватців поразок Червоної Армії. Провина за катастрофічну ситуацію, що склалася в 1941р., покладалась на “бездарних командувачів–зрадників”. 22 липня 1941 р. Воєнна колегія Верховного суду СРСР винесла смертельний вирок командувачу Західного ОВО генералу армії Д. Г. Павлову та ряду інших представників вищого командного складу.

І.С. Конєв зустрів початок Великої Вітчизняної війни на посаді командувача 19–ї армії (травень - 13 вересня 1941 р.).  З 13 вересня по 12 жовтня 1941 року він керував Західним фронтом. Зірвати розпочату німецьким командуванням наступальну операцію “Тайфун” йому не вдалось. Розлючений Сталін вимагає від нового командувача Західним фронтом Г. К. Жукова  передати  до суду військового трибуналу  І. С. Конєва. Проте Жуков, з характерною для нього прямотою, заявив Верховному Головнокомандувачу, що людей, які мають бойовий досвід, потрібно берегти.

В подальшому  на шляху до маршальської зірки Івану Степановичу неодноразово доводилось викликати гнів грізного вождя. Після закінчення війни маршал І. С. Конєв був призначений головнокомандувачем Центральної групи військ і Верховним комісаром Австрії (1945 – 1946), Головнокомандувачем сухопутних військ і заступником міністра Збройних Сил СРСР (1946 – 1950). Навіть тоді, обіймаючи високі посади, Іван Степанович  в своїх автобіографіях замовчував декотрі факти свого життя, зазначаючи: “Репрессированных Советской властью родственников нет”.