Конференція, присвячена 155 річниці з дня народження видатного українського вченого академіка АН України М. Ф. Сумцова
Тези наукових доповідей (повідомлень)
В першій половині XIX ст. у зв’язку з активізацією суспільно-політичного та економічного життя в країні відбулося піднесення культурного і наукового розвитку, в тому числі і розвитку етнографічної науки.
Головними центрами культурного і наукового життя на Україні на початку XIX ст. були Харківський і Київський університети.
Перші кроки розвитку етнографії в Харківському університеті пов’язані головним чином з діяльністю професора Г.П. Успенського, який був прибічником глибокого вивчення історії своєї країни, свого народу.
Вчений приймав участь у розробці статистичних державних програм. У 1809 р. 30 серпня Г.П. Успенський виступив на урочистих зборах Харківського університету з промовою “ о том, что каждому народу нужнее знать древнее и нынешнее состояние своего Отечества, нежели других государств.” У тому ж році він подав до ради університету “Наставление учителям для составления исторических, топографических и статистических записок…”, у якому передбачалося збирання й етнографічних матеріалів. В цьому висловлюванні Успенський постає перед науковим світом як історик і етнограф.
Під впливом успішної творчої діяльності Успенського в Університеті було створене “Общество наук” для вивчення історії та етнографії. Робота велася досить плідно, про що свідчать публікації викладачів та студентів Університету. В “Календаре” на 1809 р., виданому університетською друкарнею, була опублікована праця “Описание Харькова и Слободской украинской губернии”. В 1811 р. вихованець Університету С. Гречановський видає етнографічну роботу “Описание местоприбытия и свойств козаков войска Донского”. Пізніше у 1816 р. молодий харківський ентузіаст О. Левшин публікує в журналі “Украинский вестник” (ч. 3-4) свій твір “Письма из Малороссии”, що містив чимало відомостей про матеріальну та духовну культуру українців.
Сам Г.П. Успенський видав у 1811-1812 рр. фундаментальне дослідження з історичної етнографії “Опыт повествования о древностях русских”, книгу, яка за словами Д. Багалія “создала ему выдающееся положение среди русских историков того времени”. Праця Г.П. Успенського була схвально прийнята прогресивною громадськістю країни, бо, на противагу любительським описам культури та побуту, в ній було зроблено спробу етнографічного дослідження на науковій основі. Приблизного в цей час в Університеті виношувалася ідея “собрать костюмы всей России”, результатом чого стала ”Книга с малороссийскими костюмами”. Це був дійсно великий внесок в розвиток етнографічних досліджень краю.
Отже, в першій половині XIX ст. народознавча тематика стала досить актуальною для наукового вивчення, помітно посилився інтерес до теоретичних питань з української етнографії. Одним з перших науковців питаннями етнографії, як загальної так і української, займався професор Харківського Університету Г.П. Успенський. Нагромаджені знання харківських вчених дали змогу виділити етнографічну проблематику в одну з важливих галузей у вивченні вітчизняної історії.