Музей у глобальному світі: інновації та збереження традицій
Тези наукових доповідей (повідомлень)
Під час ІІ-ї світової війни першочергове місце у підготовці агресії нацистів займала розробка детальних планів економічного пограбування областей Радянського Союзу, в числі яких не останнє місце займала Україна.
Ця політика знайшла відображення у генеральному плані «Схід», який розроблявся вже з 1940 р. під керівництвом імперського головного управління служби безпеки СС (ІГУСБ), відповідно до якого території поневолених країн Європи та СРСР перетворювались у німецьку поселенську область. При цьому значну частину населення за планом необхідно було викорінити або депортувати. Далі, шляхом пониження життєвого рівня, ліквідації медичних, культурних та соціальних установ, проводити систематичне зменшення народжуваності і зменшення тривалості життя [19, с. 77-95].
Стосовно українців, 65% призначені були для переселення за Урал, інші жителі повинні були використані або в якості підневільної робочої сили, або вивезені у загарбану окупантами Європу і працювати на благо великої Німеччини.
Стратегія нацистського облаштування Східної Європи знаходилася в опрацюванні протягом 1941-1942 рр. В інструкціях про особливі області до директиви № 21 «План Барбаросса» Гітлер визначив головні завдання вермахту в побудові виконавчої влади на захопленій території, за якими доля місцевого цивільного населення взагалі виводилася із сфери права і мала бути передана повністю до рук військових, а численні директиви від початку нападу було переведено у форму наказів [19, с. 80].
У березні 1941 р. було затверджено членів штабу економічного керівництва «Схід» під управлінням Герінга та його статс-секретаря Кернера. Саме звідти надходили загальні директиви, в тому числі «положения по управлению экономикой во вновь оккупированных восточных областях» («зелена папка»), розроблені для негайного і найкращого використання окупованих районів в інтересах Німеччини [19, с. 85]. Відповідно до цих положень передбачалося:
• повний облік всіх економічних цінностей на окупованих територіях, які мають значення для подальшого ведення війни Німеччиною (сільгосппродукти, нафта та інші види сировини);
• безумовне забезпечення продовольством німецької армії за рахунок конфіскації запасів на окупованих територіях;
• відновлення роботи на підприємствах, які можуть бути використані у військових цілях вермахту.
Провал «блискавичної війни» різко позначився на військовій економіці Німеччини. Військово-економічним організаціям необхідно було віднайти нові ресурси для потреб вермахту.
Головними функціями військово-економічної організації були заготівля продовольства та збір урожаю, захоплення сировинних ресурсів та запасів пального, збір трофейної та спеціальної техніки для різних галузей німецької промисловості, охорона та відновлення роботи промислових підприємств, налагодження ремонту військової техніки та виробництво військового спорядження, розробка родовищ корисних копалин, мобілізація місцевої робочої сили для роботи на військових об’єктах [20, с. 51-55].
Незаперечним залишається факт економічного пограбування окупованих нацистськими військами територій Харківщини за період 1941-1943 рр.
Певне уявлення про спрямованість німецького пограбування місцевих ресурсів під час окупації Харкова та області дають матеріали ДАХО. Перш за все це документи економічної команди «Харків» або ВІКДО-15 (Wirtschaftskommando-15) [8, арк. 22 – схема].
За прикладеною схемою та іншими матеріалами ДАХО постає доволі чітка і прозора система економічного визиску з населення на потребу вермахту. Очолював цю команду до 5 лютого 1943 р. підполковник Лінке, пізніше – підполковник Фібан. Діяльність цієї команди охоплювала практично всі сфери економічного життя на окупованій території.
У складі ВІКДО «Харків» були управління лісового господарства графа Турна та дві великі групи – сільського господарства, під керівництвом вищого радника управління Вінеке, та індустріальна група, під керівництвом вищого військового радника управління Штіра.
До складу групи сільського господарства входило чотири відділи: аграрної політики, виробничий, відділ обліку і розподілу продукції та персональний відділ.
Виробничий відділ направляв діяльність установ, а саме:
• управління держмаєтками;
• української облземуправи;
• управи МТС;
• сільськогосподарського науково-дослідного інституту.
До виробничого відділу входили 9 комендантів сільськогосподарських округ – гебітсландвіртів (Gebitslandwirt). В свою чергу, кожна округа була поділена на кілька районів, які очолювали районні коменданти – крайсландвірти, яким були підпорядковані керівники господарських дворів.
До індустріальної групи ВІКДО-15 входило 12 відділів. В їх числі – відділи технічних вузів, постачання військових та цивільних установ кам’яним вугіллям і металом, продукцією хімічної, текстильної промисловості, будівельним матеріалом, паливом і мастилами та ін.
Група ВІКДО мала значні повноваження, що в залежності від різних ситуацій чи то на фронті, чи у військових частинах, що стояли у місті, регулювалися новими інструкціями, директивами, наказами тощо. При цьому збільшення вимог відбувалося не тільки внаслідок зросту чисельності військових частин, а й у результаті того, що ті запаси, якими вони користувалися раніше, були вже практично вичерпані ще до кінця 1941 р. А в 1942 р. виникли вже доволі значні труднощі у продовольчому забезпеченні армії [19, с. 162].
Тому окупаційні військові органи докладали виключно великі зусилля направлені на інтенсифікацію пограбувань загарбаних територій як промислового комплексу, так і сільського господарства.
Німецьке командування покладало винятково важливі завдання на заводи Харкова для потреб німецької армії. За звітами статистичного відділу ХМУ (харківська міська управа) щодо роботи харківських підприємств, індустріальному відділу були підпорядковані 166 підприємств машинобудівної та металообробної галузей і більше ста підприємств інших галузей [8, арк. 22]. За час окупації всі великі підприємства і значна частина дрібніших, але важливих, з точки зору військової влади, для потреб німецької армії і вермахту, поступово переходили у підпорядкування безпосередньо ВІКДО. У їх числі були ХТЗ, ХПЗ, ХЕМЗ, «Серп і молот», велозавод, шкірзавод, підприємства легкої промисловості, маргариновий завод, кондитерська, тютюнова, парфумна фабрики і т. д. [19, с. 99].
Але далекосяжним планам німецької влади відновити і налагодити нормальну повноцінну роботу на харківських підприємствах не судилося збутися. Давалася взнаки і умисна руйнація заводів та промислового устаткування перед відступом радянської армії з міста, нестача сировини, складне становище з електропостачанням, а головне, мешканці міста відверто не бажали працювати на нову владу [13].
Проте згодом місто стало важливою базою ремонту військової техніки вермахту, особливо бронетанкової, а також виробництва необхідних агрегатів та товарів широкого вжитку [20, с. 100]. Організувати ж широкомасштабне виробництво у Харкові не вдавалося.
Наприклад, у звітах планово-економічного відділу управи за липень-серпень 1942 р. про виконання плану розвитку господарства Харкова повідомлялося, що «…серед умов, які здатні впливати на виконання плану багато непередбачених…», наприклад:
• «…перехід підприємства до відання німецького командування»;
• «…брак сировини і матеріалів…»;
• «…неналагодженість постачання робітникам продуктів харчування…» ;
• «відсутність технічних та керівних кадрів…» і т. д. [3; 4]
Крім сировини, матеріалів та військової техніки Німеччина постійно потребувала притоку робітничих сил та технічних кадрів. Частина мобілізованих відправлялася до Німеччини на примусові роботи, частина залишалася працювати на окупованій території.
Значну роботу у напрямку поставки робочої сили на підприємства проводила Біржа праці, яка була центральною координуючою установою в період окупації і теж була підпорядкована безпосередньо німецькому командуванню ВІКДО. Щомісячно вона звітувала про виконання покладених на неї обов’язків, вела підрахунок тих, хто були зареєстровані на біржі. Так, з квітня по жовтень 1942 р.«…при бирже труда всего охвачено карточками 146 447 лиц, заняты работой 1734 мужчин и 1584 женщины …».
Подавалися звіти бургомістрів про вербування населення на роботи [8], а недостатню кількість спеціалістів намагалися поповнити навіть за рахунок військовополонених:
«попали в распределение – 453 военнопленных…из них :
99 – металурги
79 – строители
56 – на местных разработках
219 – для неквалифицированных работ….» [14, арк. 17-19].
Все населення в період окупації мало завербуватися на біржі праці, після чого в паспорті проставлявся штамп за відсутністю якого неможливо було ні отримати роботу, ні виїхати з міста і т. п. Через бургомістрати надсилалися повістки, в яких було запропоновано з’явитися до біржі праці, вивішувалися оголошення про обов’язкову реєстрацію під загрозою покарання [9]. Сам голова харківської міської управи звітував перед ВІКДО про роботу в цьому напрямку: «всім бургомістратам районів м. Харкова щодня подавати мені відомості про хід вербування до Німеччини, визначаючи кількість тих, що з’явилися до вербувальної комісії, та кількість тих, що визнані за придатних і справді виїхали на роботу до Німеччини…Обербургомістер Семененко…» [2, арк. 20].
Ті, що з’являлися, більшою частиною, могли бути депортовані до Німеччини [10].
Незважаючи на постійний контроль нової влади, на силові заходи під загрозою смерті, місцеве населення часто ігнорувало його і будь що намагалося уникнути мобілізації до Німеччини різними способами – через лікарню, завдяки підкупу чиновників, чи навіть влаштуванням на роботу до німецьких установ, або на заводи, що перебували під патронатом ВІКДО. Ці заводи мали важливе військове значення, з точки зору окупантів, тому спеціалістів не відправляли до Німеччини [13].
Давалася взнаки нестача спеціалістів для роботи на заводах металообробної, машинобудівної, будівельної та інших галузей, а отже, як зазначалося в документах, їх «…отправка невозможна так, как {необходимы} для строительства… местного хозяйства, имеющих важное военное значение…» [Р-3087 оп.1 спр.37 арк.7].
Мобілізація робочої сили часто набувала характеру військових операцій, особливо з наближенням фронту, а місцеве населення все частіше використовувалося на оборонних роботах. Про це свідчать численні циркуляри про мобілізацію населення міста і сіл на риття окопів [10; 11]. Слід зауважити, що на цей час молода за віком і дієздатна частина населення міста була або мобілізована на фронт, або вивезена до Німеччини. У місті залишилися в основному жінки, люди похилого віку, непрацездатні за станом здоров’я люди та діти. І, звичайно, населення всіляко ухилялося від цих виснажливих робіт. А враховуючи постійний голод більшої частини населення міста під час окупації, трудові мобілізації були величезним тягарем на плечі харків’ян.
Господарська команда ВІКДО – Харків, постійно поповнювалася директивами із Берліну, що стосувалися різних сторін життя. Після чого всі ці установки та накази команда ВІКДО доводила до відома місцевих органів, і далі їх впроваджували в життя цивільні бургомістри та співробітники управ [17].
Під неусипним наглядом ВІКДО регулювалися всі сторони життя міста та області. Серед них були, наприклад:
• накази, що стосувалися «єврейського питання» і житла, звільненого від людей єврейської національності, наприклад, « …про пусті жидівські квартири і порядок щодо них» [6, арк. 11];
• накази про мобілізацію на заводи підлітків… [11] ;
• розпорядження про заборону підвищення норм харчування для цивільних осіб…[7];
• розпорядження про порядок постачання населення міста продовольством…;
• про вилучення збіжжя та м'яса на потребу вермахту у переважній більшості сільських районів Харківщини спеціальними загонами [15 – інструкції ВІКДО].
• накази про передачу у підпорядкування уповноваженого від ВІКДО при міській управі питань з торгівлі та ремесел;
• про обов’язкову реєстрацію домоволодінь;
• про встановлення податків;
• інструкції про мобілізацію спеціалістів з окупованих східних областей;
• розпорядження про поставки для вермахту з кожного району області;
• про посівні площі [Р-3080 оп.1 спр.30] та безліч інших «красномовних» і жорстких документів команди ВІКДО.
Навіть на основі цих матеріалів складається загальна картина стражденного життя населення окупованої Харківщини.
Щоб вижити в умовах голоду і насилля, численних облав, розстрілів, репресій, грабіжництва, негуманного і брутального відношення до звичайної людини і при цьому зберегти гідність, потрібна була неабияка мужність громадянина своєї країни, що переживала часи лихоліття.
Всупереч всьому харків’яни кожного дня перемагали смерть, давали відсіч ворогу. І треба віддати належне тим людям, звичайним жителям Харківщини, які, без перебільшення, героїчно відстоювали кожного дня і себе, і свої сім'ї, і тим самим зберігали своє сплюндроване але незломлене місто від ворога.
Матеріали харківського архіву як першоджерела, незаперечні свідоцтва реальних історичних подій, несуть в собі велике пізнавальне значення, суттєво доповнюють картину непростого життя мешканців підокупаційного Харкова.
Використання цих документів, що стали свідками історії, можливе і в науково-дослідній і в експозиційній діяльності. Вони дають можливість більш поглиблено і детально висвітлити ці трагічні, неоднозначні події в музейній експозиції під час проведення екскурсій, дозволяючи проводити їх більш об’єктивно та емоційно, наповнюючи їх яскравими жорстокими реаліями життя харків’ян в часи окупації.
Джерела та література
1. Державний архів Харківської області. – Ф. Р-2982. – Оп. 1. – Спр. 226.
2. Державний архів Харківської області. – Ф. Р-2982. – Оп. 3. – Спр. 10.
3. Державний архів Харківської області. – Ф. Р-2982. – Оп. 5. – Спр. 16.
4. Державний архів Харківської області. – Ф. Р-2982. – Оп. 5. – Спр. 17.
5. Державний архів Харківської області. – Ф. Р-2982. – Оп. 5. – Спр. 24.
6. Державний архів Харківської області. – Ф. Р-3079. – Оп. 3. – Спр. 19.
7. Державний архів Харківської області. – Ф. Р-3080. – Оп. 1. – Спр. 1.
8. Державний архів Харківської області. – Ф. Р-3080. – Оп. 1. – Спр. 2.
9. Державний архів Харківської області. – Ф. Р-3080. – Оп. 1. – Спр. 4.
10. Державний архів Харківської області. – Ф. Р-3080. – Оп. 1. – Спр. 17.
11. Державний архів Харківської області. – Ф. Р-3080. – Оп. 1. – Спр. 20.
12. Державний архів Харківської області. – Ф. Р-3080. – Оп. 1. – Спр. 21.
13. Державний архів Харківської області. – Ф. Р-3080. – Оп. 1. – Спр. 24.
14. Державний архів Харківської області. – Ф. Р-3080. – Оп. 1. – Спр. 37.
15. Державний архів Харківської області. – Ф. Р-3080. – Оп. 2. – Спр. 2.
16. Державний архів Харківської області. – Ф. Р-3081. – Оп. 1. – Спр. 2.
17. Державний архів Харківської області. – Ф. Р-3222. – Оп. 1. – Спр. 3.
18. Державний архів Харківської області. – Ф. Р-3407. – Оп. 1. – Спр. 4.
19. Мюллер Н. Вермахт и оккупация (1941-1944) [Текст] / Норберт Мюллер. – М.,1974. –386 с.
20. Скоробагатов А. В. Харків у часи німецької окупації (1941-1943) [Текст] / А. В. Скоробагатов. – Х. : Прапор, 2004. –368 с.