Історія одного експонату. Кишеньковий годинник

10 грудня 2021, 09:45

Чи слідкуєте ви за часом? Можливо, підбиваєте підсумки 2021 року? Сьогодні в рубриці «Історія одного експонату» розповідаємо про кишеньковий годинник з колекції музею.

Кишеньковий годинник був виготовлений в 1900 р. у Швейцарії та належав Григорію Марковичу Суховію, учаснику Люботинського повстання 1905 р.

Годинник вмонтований у сріблястий металевий корпус круглої форми з внутрішньою кришкою-«пильником». Має циферблат з двома шкалами та годинникову, хвилинну і секундну стрілки під захисним склом, а також голівку з кнопкою-піддавкою для переводу стрілок та кільцем для підвішування (на корпусі угорі). Посередині циферблатного поля у крапковому колі поміщений квітковий візерунок.





Годинниковий механізм закривається «пильником» (металева кришка, що захищає механізм).

На пильнику угорі — зображення відкритого ландо, запряженого трьома кіньми, якими управляє чоловік. У лівій руці він тримає батіг, а у правій — віжки, що стримують коней.

Під зображенням — напис «Ligne droite», що означає «годинниковий механізм має анкерний хід». Нижче у прямокутній стрічці, облямованій зигзагоподібною смугою, поміщений напис «FABRIQUES REUNIES», що, ймовірно, відповідає назві виробника годинникового механізму.

Над написом — отвір зі стрижнем для заводу годинника; під ним — отвір для відкриття доступу до годинникового механізму. Нижче напис півколом «ANCRE 15 RUBIS», що означає «механізм має 15 каменів». Усі написи французькою мовою.

Що відомо про історію кишенькових годинників?

Кишенькові годинники отримали широке розповсюдження у ХІХ — ХХ ст. та були своєрідним аксесуаром власника, що засвідчували його положення у суспільстві та приналежність до певного соціального прошарку.

У Російській імперії кишенькові годинники користувалися великим попитом серед населення і стали предметом першої необхідності, оскільки ціни на них були помірними і кожен міг дозволити собі придбати той чи інший годинник.

У 1912 р. навіть вийшла брошура «Гигиена карманных часов», в якій були поради стосовно вибору годинників при їх придбанні, перевірки точності ходу механізму та правил користування для їх тривалого служіння.

Більшість кишенькових годинників, що ввозили до Російської імперії, були швейцарського або німецького виробництва. Швейцарія та Німеччина встановили власну монополію на російський ринок збуту, ввозячи не тільки дорогі, а й дешеві годинники, що стало гальмом для розвитку російського годинникарства.

Відсутність у Російській імперії фабрик з випуску кишенькових годинників була зумовлена тим, що для цього були потрібні значні витрати капіталу і професійно підготовлені кадри. Перепонами до відкриття таких фабрик також були складність самого процесу виробництва та конкуренція з виробниками Західної Європи та Америки.

Перешкодою для розвитку власної годинникової промисловості була митна політика, що проводилась у Російській імперії. Мито на годинники у металевому корпусі становило 1 рубль 60 копійок, у срібному — 2 рублі 75 копійок, у золотому — 6 рублів 30 копійок (дані на початок ХХ ст.), тому вигідно було отримувати з-за кордону тільки найбільш дорогі годинники, а дешеві привозити у розібраному стані. Усі годинникові механізми та деталі, що ввозились у Російську імперію, вимірювали в пудах. Мито, яке потрібно було сплачувати за цей ввіз, було незначним, тому така ситуація була вигідною для закордонних виробників годинників.

Фірми з виробництва годинників, що постачали свою продукцію на російський ринок, відкривали у деяких містах імперії мережу магазинів, склади та майстерні, де з деталей складали готові годинники.

Аліна Муратова