11 червня 2021, 08:41
Настало літо, й багато хто планує в теплу пору одруження. Тож сьогодні «Історію одного експонату» ми також присвячуємо цьому важливому ритуалу.
На початку ХХ ст. укладення шлюбу засвідчували записом до церковної книги. Приходські священники вели метричні книги, де фіксували народження, смерті та шлюби. Дівчата часто виходили заміж у 16-23 роки, а чоловіки одружувалися — в 30-45. Різниця у віці передбачала, що чоловік може матеріально забезпечити сім’ю.
При цьому, здавна в Україні рекомендували одружуватися з дівчиною, яка мала добре придане. Важливо було, щоб наречені представляли один соціальний стан.
За 10 днів до свята гостей сповіщали, де і коли відбудеться вінчання та святковий обід. У сільській місцевості, якщо планувалося запросили родичів із сусідніх селищ, цей процес розтягувався до двох тижнів.
У ХІХ ст. з’явилися запрошення на весілля у вигляді листівок. Цьому сприяла поява нової технології друку — літографії. Цікаво, що запрошення гостям приходило від імені батьків нареченого і нареченої. Такі листівки здебільшого друкувалися на папері світлого кольору з імітацією прописних літер.
На фото ви саме бачите запрошення від Миколи Федоровича та Катерини Дмитрівни Сумцових на укладення шлюбу їхньої доньки Марії Миколаївни з Володимиром Олександровичем Бішоф.
Весілля відбулося 21 серпня 1905 р. у слободі Боромля Охтирського повіту Харківської губернії (зараз — Сумська область), де знаходився родинний маєток сім’ї Сумцових. Майбутній чоловік Марії Миколаївни був родом з Полтавщини, і в цей час навчався в Технологічному інституті в Харкові.
До музею документ передала до 100-річчя нашого закладу правнучка Миколи Федоровича Сумцова Ганна Хіріна.
Юлія Стаднік